Лесі Українці 150: невідомі факти змусять вас подивитися на письменницю по-новому.

25 лютого 1871 року в Новоград-Волинському народилася Лариса Косач, яка увійшла в історію під псевдонімом Леся Українка. Саме вона стала однією з центральних постатей української культури та піднесла її до європейського рівня. Але світове значення творчості письменниці довго применшували, а образ спотворювали. Чи була Леся Українка «слабосилою, хворою дівчиною» та «другом пролетарів», як ставилася до Маркса, чи була атеїсткою, які мала стосунки із Ольгою Кобилянською, чому називала російське підданство «національним нещастям» та як боролася із російським імперським колоніалізмом? Радіо Свобода підготувало невідомі факти про письменницю, які змусять подивитися на неї по-новому.

Протистояла російському імперському колоніалізму

Леся Українка вважала, що ««братні народи» просто сусіди», які не мають спільних інтересів і їхнє майбутнє – жити окремо.

Письменниці було часто нестерпно повертатися із поїздок Європою в Російську імперію, в «се тюремне життя». Через цензурний та жандармський нагляд Лариса Косач навіть думала зректися російського громадянства й отримати австрійське: «Готова б хоч в абіссінське (Ефіопська імперія ‒ ред) горожанство перейти, аби не бути російською підданою, бо підданства того зовсім не вважаю ні за яку національну ознаку (скоріше за національне нещастя»). Леся Українка писала, що Відень був так само чужий їй, як і Петербург. Громадянство вона так ніколи і не змінила.

У колажі використане фото із фондів Інституту літератури імені Тараса Шевченка Національної академії наук України

В січні 1907 року Лесю Українку, її сестру Ольгу та інших українських діячів без жодної формальної причини арештували. Письменниця разом із сестрою потрапила до камери, де сидів Борис Грінченко. Він пригостив їх домашнім молоком та котлетами. Протримавши ніч, Лесю та Ольгу відпустили.

Протокол допиту Лариси Косач під час арешту в 1907 році. ЦДІАК

Леся Українка жорстко критикувала Володимира Винниченка, коли його російськомовні переклади творів почали масово з’являтися у видавництвах: «Двоязичність його літературної діяльності [...] здається мені тепер (в момент гострого ставлення нашої справи) принципіально шкодливою».